20 серпня 2010 року о 16: 00 у Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького (пр. Свободи, 20) відбудеться урочисте відкриття виставки видатного сценографа України, народного художника України, лауреата Національної премії України ім. Т.Шевченка, головного художника (1970-80-их рр.) Львівського Національного Академічного театру опери та балету ім. Соломії Крушельницької Євгена Лисика (1930-1991). Виставка приурочена 80-річчю від дня народження мистця.
Довідка:
Євген Лисик – видатний художник-сценографістів XX ст. Він входить до плеяди митців українського мистецтва та займає почесне місце поряд з О.Архипенком, М.Бойчуком, А. Петрицьким. Творчість талановитого художника вирізняється високою духовністю, майстерністю та тонким психологічним відчуттям кожного окремого твору.
Євген Лисик створив сценографії до 76-ти вистав. Найвідоміші з них – “Спартак” А. Хачатуряна, “Ромео і Джульєтта” С. Прокоф’єва, “Есмеральда” Ц. Пумі, “Лускунчик” П. Чайковського, “Створення світу” А. Петрова, “Золотий обруч” Б. Лятошинського, “Тангейзер“ Р. Вагнера, “Дон Жуан” А. Моцарта, “Отелло” Д. Верді та ін.
Постановки здійснено у театрах Львова, Києва, Донецька, Мінська (Білорусія), Ленінграда, Свердловська (Росія), Варшави (Польща), Скоп’є (Македонія), Анкари (Туреччина).
Цьогорічна виставка у залах НМЛ ім. А. Шептицького широко представить увесь творчий доробок мистця 1960-1990-х рр.: живопис («Коні» 1960-ті рр., «Русалка», «Король-Горбань» 1980-ті рр., та ін.), графіка («Марнота марнот» 1970-ті рр., «Вознесіння» 1980-ті рр., «Людина» 1990-ті рр., та ін), а також ескізи декорацій до театральних постановок ( «Спартак» А. Хачатуряна 1960-ті рр., «Тіль Уленшпігель» Є. Глєбова 1970-ті рр., «Медея» Р. Габічвадзе 1980-ті рр., «Отелло» Д. Верді 1990-ті рр. та ін.). Виставку доповнюватимуть документальні світлини, які висвітлюють життєвий та творчий шлях майстра.
Мені в 70-х роках посчастило працювати разом з Євгеном Микитовичем Лисиком. Зналися ми з ним не тільки по роботі в театрі, але і особисто. Коли йшлася розмова про щось суто мистецьке, він мав звичку висловлюватися – “если говорить по большому счёту…” власне так він перетворював свої творчі помисли, хоча таке в той час, було зовсім не просто – були інші сценічні традиції, його замисли коштували значних фінансових затрат, заздрість, конкуренція і.т.п. але були люди, які вірили в його талант і підтримували його пошуки. Це в першу чергу керівництво театру і творчі керівники в лиці – В.М.Шелюжка, І.Г.Зіммера, Г.М.Лагуна, Ю.О.Луціва, С.М.Арбіта, М.Заславського, Ю.Смолича, братів Риндзаків та і весь “пошивочний цех” і “столярка” працювали по ночах, щоб вчасно “здати” виставу. Але не про те я хочу написати – його сценічні роботи всі бачили і “валом валили” на його вистави, а були, у нього роботи “для душі”. Як я чув “краєм вуха” від поважних митців, що були ті роботи “на голову” геніальніші від його сценічних доробок. Я завжди прагнув, хоч “краєм ока” глянути на ті роботи і неодноразово про це йшлася мова з його дружиною, але мені не щастило. І ось нарешті, я довідався про відкриття персональної виставки Є.Лисика – заздрю тим глядачам, які будуть мати можливість побачити “Лисівську художню філософію життя – по большому счёту”! Останній раз я бачився з Євгеном Микитовичем в 1991 році. Ми зустрілися з ним на вул.П.Дорошенка, біля Головної пошти, на розі аптеки. В розмові з ними, я торкнувся можливості подивитись його роботи і щось з того придбати для себе, на це він бадьоро відповів – “Саша, нет проблем, я на днях разберусь с одной своей проблемой и мы с тобою продолжим разговор на эту тему. Я с радостью тебе всё покажу!” Але, на жаль це була наша остання зустріч. Через якійсь час, я дізнався, що Євгена Микитовича не стало.
Я так завджи бажав подивитися роботи Є.Лисика – по за театром. Тепер це можливо, але я в цьому часі далеко.
Хай і на далі щастить вам друзі!
Ол.Щур. Будапешт. 05.09.2010.